не маю
ані му́за, ані му́зи…
навіть коня́ки
з дерев`яними крильми нема:
сама, сама
туги́ми,
поре́паними п`ятами
наги́ми
товчу об камені
і об стежки́ –
натхнення висікаю…
хоч кри́хітки –
але сама…
сама – літаю і витаю,
зате ні оброті, ні шпор і ні сідла
не знаю…
античні римляни і греки –
може, і родичі які,
але далекі…
щоранку –
очі роклепи́вши –
в одне й те саме їх занурюю вікно –
через шибки́ і абрикосові гілки́ –
дивлю́сь у небо:
там є усе,
що для натхнення треба
27.10.2013
