Сердечний сік сочиться біллю,
Піди пройдись і все пройде.
думки по типу: вірю чи не вірю,
таке усе смішне…
Цинічний погляд – очі ж плачуть,
собаки виють – самота.
Чи може бути якось наче? -
колись хоч раз спитай…
Дзвінок дверний проймає душу,
Та це лиш мить і не згадать.
А голос тиши розум душить, -
у цьому навіть благодать…
Так щоб боліло до нестями!
Так щоби не моглось стоять.
Так щоб розгризти рани,
але не заридать!
Накинути на плечі чорну куртку,
І світ за очі їхати – асфальт.
вдихати ротом пустку
і просто почекать.
Мене такою не побачать,
Я ж з тої породи сильних
тих відданих, вірних – собачих.
яких нещадно били…
А зараз їхати, бігли, стояти, іти…
І може навіть себе десь зустріти.
Злякавшись - втекти,
І знову самотньо тремтіти…
p.s
Це світ істот, яких можливо замінити – іншими.
Болить до часу, сумно – полічити дні…
А хочеться, я знаю, бути важливішими -
ці почуття завжди смішні…
