Деякі речі ніколи не зміняться.
Іду вузькою доріжкою. Молодий чоловік у смугастій сорочці на короткий рукав і чорних джинсах. Знову пробачиш і вкотре залишуся. Тішу себе думками. Це круто- знову і знову прокручувати вдалий сценарій у своїй голові, доки не почну вірити. Самообман. А так хотілося, щоб все вийшло. Ти ж можеш і не гніватися. Адже так?
- Привіт. Як ти?
Мовчиш.
Що ж, треба починати.
- Пробач.
Мовчиш. І маєш на це повне право після того, що я зробив.
- Вибач. Це більше ніколи не повториться.
Мовчиш. А, знаєш, це досить-таки логічно. Я не дуже переконливий.
- Я більше ніколи не залишатиму тебе одну. І більше ніколи не вийду з дому без зброї. Мабуть, мене вважатимуть божевільним в сучасному світі.
Ти красива, коли посміхаєшся. Така життєрадісна. Така жива.
- Мені шкода, що так вийшло. Вибач.
Мовчиш. І на що я сподівався? Це, мабуть, було б досить дивно для всіх цих людей, якби ти раптом заговорила.
- Здивована, що я з сигаретою? Так, не втримався. Але я кину. І назавжди. Я ж пообіцяв.
Жодного слова. Нічого, це не страшно.
- А сьогодні день твого народження. Бачиш, не забув. Вітаю. Бажаю щастя і удачі- вони завжди потрібні. Ось букет- дванадцять червоних троянд і торт. Він може трошечки пом'явся, доки я дістався сюди, але всерівно смачний. Спробуй, це твій улюблений.
Мовчиш? Я також. Тиша така приємна. Але ще приємніше- відчувати на собі твій погляд. Милуюся твоєю усмішкою. Ось і кілька годин пролетіло.
- Мені вже, мабуть, пора. Я завтра прийду. Приблизно в цей час. Як і кожного дня. Ти ж знаєш.
Не забула?
- Я не люблю і не вмію прощатися. Зате люблю тебе. Як щодо поцілунку? Ні? Що ж, я пішов. Удачі.
В світлі серпневого сонця, яке повільно заповзало за горизонт, з території кладовища вийшов чоловік. Пильно придивившись, можна було побачити вогник цигарки в лівій руці.
Сьогодні ти знову пробачила. Не знаю, чи зможу прожити сімдесят третій день без тебе. Але спробую. Я впертий, ти ж знаєш.
Не забула?
дуже гарно передано, і це правда!!! хоча... знаєте, останнім часом я взагалі задумуюсь відносно того, чи потрібні комусь ці коментарі, адже людина вкладає у твір всю душу, а від читачів тільки й маєш, що банальні коментарі типу "гарно", або прості банальні смайли....
fire_maroder відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
вклавши душу, не чекаєш на віддачу. Не скажу за всіх, але мені таки потрібні коментарі. Вони можуть вказати на недоліки. В той час як мовчазна невизначеність навпаки вбиває)