Я тобою вже відхворіла,
Ще в листопа́ді між першою й другою ночі.
Ти не старайся – я перегоріла,
А те, що згоріло – те вдруге горіти не хоче.
Ти не кайся - тобі ж нема в чому,
То ж не ти запиваєш чаями пекучу образу.
І хоч покляла́сь не казати нікому -
Я зранені мрії до тебе вертаю щоразу.
По правді сказати: то вже неможливо
Коліна у кров і просити тебе у Бога.
Я собі неприємна й непристойно жахлива,
Коли закрадається в душу тривога.
Я, чесно, тобою давно відхворіла -
Ще в листопа́ді, між першою й другою ночі.
Та кого я обманюю? Я ж ніколи не вміла..
Як можна збрехати, собі дивлячись, в очі?
