Беззахисні руки торкали волосся матусі,
На пальчики теплі лягали руденькі витки,
Між ними стікали солоні сльози Настусі,
Яка підсвідомо цей світ називала бридким.
- Прокинься, рідненька! Згубився маленький ведмедик.
Щовечора він турбувався про лагідний сон.
Сьогодні ж твій друг, смішний і не злий дядько Федір
Відніс подрімати звірятко моє на балкон.
Я тихо благала, віддайте пухнастика, дядьку!
А ти закричала, що діти давно усі сплять,
Хотіла привчити мене до якогось порядку,
Куди ж діти безлад? Мала мабуть стільки я знать.
Раз друга немає, приляжу сьогодні з тобою,
Важкі твої руки та з ними не страшно вночі.
Хай сон накриває дитинства страхи пеленою
І дощ для ведмедя пісенно надворі мрячить.
