Пробач мені усе.
Усе мені пробач.
Що бачила Тебе -
неслося серце вскач.
А коли йшов у ніч -
лишав мене саму -
Тебе я відпускала -
пробач - у цю пітьму.
Що потім я Тебе
чекала знов - роки́.
Пробач, але з Тобою
все бу́ло залюбки.
Пробач, що я в чеканні
сильнішою ставала.
Любити слабших легше.
А я цього не знала.
З слабким сильніший -
перший,
крилатий,
на коні.
Не думала над цим.
Пробач і це мені.
Пробач, Твої вірші
сприймала, як реальність.
Повірила, що кличеш
в лелечу далечінь.
Пробач мені усе:
моїх чекань фатальність
і цю нестримну радість:
очей читати синь.
Якщо мого життя
це по́милки дрібні,
тим паче їх пробач.
Усе пробач мені.
Пробач, не знала я,
що близькість - це напруга.
З Тобою легко йшла,
неначе в росах лугом.
В гармонії жила.
До Тебе не звикала.
Усе було́ уперше,
коли Тебе кохала.
Пробач, що я завжди
пишалася Тобою.
І що була як Ти.
Як Ти.
Лише собою.
В час одчайдушний болю
злукавить не змогла.
Пробач, в житті Твоєму
я все-таки була.
Пробач. Все, що сказала -
це не лише́ слова.
Пробач. В моєму серці
любов завжди жива.
Любов не помирає.
І вмерти не дає.
І мертва не буває.
Пробач.
Це так і є.
Усе, що тут сказала,
це - не слова. Пробач.
Це - серця дзвін церковний,
предвеликодній плач.
Що я сховала сльози -
у німоті - пробач.
Лиш після всепроще́ння
побач мене. Побач.
.
