Як очі твої сяють мерехтливо,
Неначе краплі сонця на воді.
Буваєш ти засмучена й щаслива,
Та в тім така, до розпачу, вродлива,
Що я завжди закоханий тоді.
Твої розмови слухав би роками,
У них усмішки, щебетання, спів,
І сонце усміхається над нами,
І час летить немов би то зі снами –
Я радий, що таку тебе зустрів.
Як гарно ти уста мої цілуєш,
Немов би дотик ніжний пелюсток.
І ласками ти неба плин даруєш,
Хоч інколи бува і засумуєш,
Тоді я ніби зірваний листок.
Чому серця у нас такі співзвучні?
Колись жили ми разом у раю,
Ліниві мабуть там були ми учні,
Нас вигнали під співи милозвучні,
Ось так ми загубили суть свою.
Та все ж знайшов тебе,
в це хочу вірить,
Хоч різні зараз в кожного раї,
Без тебе небо може стати сірим,
Хоч зустріч ця мені вселяє віру,
Що поєднаємо серця свої.
