Дивна місцевість була навколо. Самотні дерева стояли обабіч дороги, десь там за ними виднілася річка. Її обличчя було сковане льодовою маскою і найменша спроба кволо посміхнутися видавалася для неї випробуванням. Лапатий сніг танцював у повітрі, непомітно монополізуючи весь простір навколо. Білий морок… Холод…. Дорога… Куди вона втікала?? Що так лякало її душу, чому вона стрімголов мчала у безвість?? Можливо там чекало на неї щастя, а може це була відчайдушна спроба втекти від власного страху. Подекуди вбачалися чиїсь самотні сліди, здавалося, що їх власник шукав вихід з цієї снігової пустелі. Крок…. Новий… Ноги потопали у засніженому полоні, кожен крок видавався подвигом. “Що це!!! Куди я прямую?! Як мені віднайти правильний напрямок?! У мене вже бракує сил для наступного кроку!! Очі хаотично озиралися навколо, силуючись побачити хоч одного випадкового перехожого, який би міг простягнути руку допомоги. Ще одна спроба! Я зможу звільнитися з цього полону!! Я - сильна!!” Чийсь шалений голос кричав до хрипоти, вириваючи слова зі своїх уст, які вкривалися тонким пухом інею. Сліди, свідки кожного кроку дивної постаті квапливо закутувалися в обійми хурделиці, аби якнайшвидше зігрітися. Ї було байдуже до тих хрипів, які рвали їх слух своїми змерзлими руками. Байдуже…. Сліди впадали у кому зими…. На їх долонях лишалися тільки пасма волосся….
Одне, друге…. Очі втомлювалися рахувати клаптики волосся, що спадали потоками на бліді долоні. Безжальні ножиці продовжували виконувати своє покарання, торкаючись холодними лезами довгого волосся. “Не шкода?! Таке волосся віддавати на поталу безжалісним катам?? Що ж ти робиш?! Отямся!! Нічого хорошого це не принесе!! Волосся!! Твоє життя зараз сидить на краєчку тих лез, очікуючи, що хоч хтось зважиться їх зупинити!! Зроби це поки не пізно!! Відкрий очі!! Поглянь, що сталося з тобою!! Ще є час врятувати своє життя!!” Шалені, навіжені, оскаженілі кулаки вдиралися до спокою кімнати….
Шалені, навіжені, оскаженілі удари розривали тишу душі, яка принишкла на ліжку під стіною. Пальці хаотично тремтіли, думки розбиваючи стіни розуму, снували назад і вперед, шукаючи вихід. “Досить!! Не хочу цього!! Зупинися!! Я вже пережила свій страх!! Усі мої сльози лишилися там, за стінами років, що стали минулим, не хочу повертатися до божевільного страху, коли кожен вечір приносить тільки очікування, передчуття нових сліз та благань. Досить з мене!! Дай мені віру у себе та нове життя!! Благаю небеса! Змилуйтеся наді мною!!” Шалені, навіжені, оскаженілі кулаки шматували тишу кімнати, наближаючись до блідих долонь тонкої постаті.
Світло літнього сонця проникало до кімнати, лишаючи на підлозі маленьких зайчиків, які стрибали на стінах, утворюючи веселкові візерунки. Здавалося, що ніхто не зміг би вловити найменші риси цих веселкових персонажів. Дивно…. За вікнами вчувалися голоси, хтось щось емоційно обговорював, сперечався і намагався віднайти відповіді на свої питання. Тихий пил спав на меблях, дзеркала милувалися плином річки, що вигравала барвами на картині, чиє обличчя відбивалося на холодному склі люстерка. Кімнати дрімали, зморені літньою прохолодою, передивляючись теплі сни. У віддаленому коридорі вчувалися неквапливі кроки, що мали намір приєднатися до цього затишку. “Ти тут?? Чому ти так давно не приходила?! Я чекала на тебе, кликала, однак ти лишалася байдужою до моїх благань!! Чому!! Мені тебе не вистачає!! Де ти була!! Чому повернулася саме зараз?! Ти відчуваєш, що мені важко…. Мені потрібна твоя підтримка!! Чуєш!! Не зникай!! Я чекаю на тебе довгі п’ять років, а ти вперто відмовляєшся приходити!!”, - кричали очі тонкої постаті. Їх погляд прикипів до пожовклої фотографії, з якої усміхалася жінка з легким інеєм на волоссі.
“Досить з мене!! Куди я прямую?! Що це все!! Це не моє життя!! Я хочу прокинутися!! Відпусти мою душу зі свого полону!!”. Шалений крик розтрощив пітьму ночі, холодні краплини поту спадали з чола. Мовчазний місяць скрушно похитав головою, спостерігаючи за черговою ніччю сіро-зелених очей.
ID:
390703
Рубрика: Проза
дата надходження: 08.01.2013 09:37:07
© дата внесення змiн: 08.01.2013 09:37:07
автор: філософ
Вкажіть причину вашої скарги
|
