Тут все вражає – скелі, гроти,
Фонтани, острови і водоспади,
Алей примхливі повороти,
Дерев і квітів зачаровані громади.
Чого ж то смуток серце крає?
Бо спогади такі важкі –
Про будівничих цього раю –
Безправних, геть забутих кріпаків.
Тут не проходило і дня,
Щоб люди не калічились, не гинули,
А всі ж вони – моя рідня,
Про них я думав щохвилини,
Як розглядав пейзажі рукотворні,
Піднесені в дарунок для віків;
Плекали їх зугарні та моторні,
А нагорода – лиш рубці від батогів.
О, люди наші, працьовиті, чесні,
Це вас топили „на брегах Невы”,
Це вас, хто вижив після голоду й репресій
В колгоспи заганяли, як тварин.
Україно, славетна державо!
Хай які там не будуть обставини злі,
Ти терпінням своїм
Заслуговуєш праведне право
Стати краєм райського саду
В заповіданій Богом землі.
