Привіт тобі, супутнице сердечна!
Зустрілись ми, розлучені колись,
Тож віра в тебе є незаперечна!
Не всі сподівання на зустріч забулись…
Віяннями укріплені новими
Із летаргічності ідеї піднялись
І стали гаслами для злоби роковими…
А ти сказала: " Кривді не корись!",
Озброївши мене Величчю Духа
Та давши ясність! Я переродивсь,
І фанатично так тебе послухав,
Що став слугою поетичних фраз
І боротьбою зціплий стан розрухав,
Бо заклик істинний то сам закон-наказ!
І проти нього я іще не рухав.
Підкорений і відданий меті -
Готовий йти на гибель повсякчас!
Твої напучення зроджені в правоті -
Підвалини моїх майбутніх прагнень
Окутаних в стремління чистоті
І еволюції градуючих осягнень!
А поза всесвітом умерших троп і рим
Я покріпачений, забутий плебсом в'язень,
Не зобов'язаний собою перед ним.
З тобою хочу волю відчувати,
Палати вірою, немов огнем святим!
І без осудження в собі повік кохати
Честь строгу, відданість до смерті,
Щоб зависть горду в землю поховати.
Нехай живуть чуття лише відверті
І пристрасть поетичної душі,
Що нівелює заклики уперті
І не ховається в зманіженій тиші!
Цінуючи тебе, я знаю точно,
Що в пам'яті залишишся назавжди
І не засудиш ти мене заочно
Не давши серцю хоч би шмату правди…
29.11.2007р.
