Ми кажем «дякую» за те, що в спину ніж встромили,
І ми, захоплені й безсилі
Стаємо перед болем на коліна,
І жнемо помилки на першокласній ниві…
Ми власними ж руками знизуємо горем
Нетлінну душу й вітряні думки,
А серце нашпиговуємо болем.
Спинитись треба, та захоплені, нема коли…
Мовчи, корися обцяцькованій омані,
Замри, не дихай, серцю прикажи!
І в тобі відчай, ставши отаманом,
Відкриє нові страшно-праведні шляхи…
Такі часи прийшли – нерозуміння,
Години хриплості єства,
Тяжкі, скрутні, жорстокії хвилини,
І лиш секунда щастя нетривка…
Закуй себе міцними ланцюгами,
Зв’яжи себе забитим духом мрій,
І з корабля тікай разом із пацюками,
Але покинь його раніше, ніж вони…
Топчи ногами ревно і жорстоко
Рожево-білий цвіт душі,
І сутність клюй, неначе сокіл,
Та не забудь, стерв’ятникам шматочок залиши…
Прийдешній час й майбутнього зітхання,
Минулий прах чаруючих турбот
Змінили чорнії пустії сподівання,
Їх гомін чути між обпалених скорбот…
Обвугленими ніжними руками
Рятуйте свої душі, навіть ледь живі,
Обмертвені, знесилені роками
Тяжкої і тривкої боротьби…
ID:
361846
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 04.09.2012 00:16:42
© дата внесення змiн: 04.09.2012 00:16:42
автор: Дивна
Вкажіть причину вашої скарги
|
