Ех борідка, моя ти борідка,
Ми в розлуці бували нерідко.
Ех, красуня моя ти чорнява,
Мов пітьма, що опісля заграви!
Але бритви «Джілет» страх не стерти,
Бо для тебе - то вісниця смерті,
І рука так дрижить від конвульсій,
Бо не стане у тебе вже пульсу.
Та збривати тебе – то безглуздя,
Я не слухаю ті словоблуддя…
З бородою ідилія повна,
Бо рідня то моя чистокровна!
Приберу я скоренько всіх свідків,
Що були під час вбивства борідки,
Бо була то сметрельна помилка...
Я в крові її був по гомілки...
Без своєї густої борідки
Буду жити, немов би сирітка!
То навіщо ті каторжні муки?
Я скоріш пообрубую руки,
Чим вбиватиму ними рідненьку,
Що мені дорога, наче ненька.
Борода – то моя пишна гордість,
Заздріть ви, безбороді, натомість!
Ну, якщо сам собі подобаєшся з бородою, то, звичайно, велика заслуга в цьому саме борідки, і поема, присвячена їй, те, що треба.
Поставлю за добрий настрій п"ятірочку
Олександр Обрій відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
