ЕХ, БОРІДКА МОЯ ТИ БОРІДКА!

Ех  борідка,  моя  ти  борідка,
Ми  в  розлуці  бували  нерідко.
Ех,  красуня  моя  ти  чорнява,
Мов  пітьма,  що  опісля  заграви!

Але  бритви  «Джілет»  страх  не  стерти,
Бо  для  тебе  -    то  вісниця  смерті,
І    рука  так  дрижить  від  конвульсій,
Бо  не  стане  у  тебе  вже  пульсу.

Та  збривати  тебе    –  то  безглуздя,
Я  не  слухаю  ті  словоблуддя…
З  бородою  ідилія  повна,
Бо  рідня  то  моя  чистокровна!  

Приберу  я  скоренько  всіх  свідків,
Що  були  під  час  вбивства  борідки,
Бо  була  то  сметрельна  помилка...
Я  в  крові  її  був  по  гомілки...

Без  своєї  густої  борідки
Буду  жити,  немов  би  сирітка!
То  навіщо  ті  каторжні  муки?
Я  скоріш  пообрубую  руки,

Чим  вбиватиму  ними  рідненьку,
Що  мені  дорога,  наче  ненька.
Борода  –  то  моя  пишна  гордість,
Заздріть  ви,  безбороді,  натомість!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357448
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.08.2012
автор: Олександр Обрій