У полоні ночі - зоряне намисто.
Світ дарує казку, сипле срібний пил.
А у серці стогін, срібно-золотистий
І боротись з болем вже немає сил.
Зачарую осінь, що не зна спочинку
І піду за обрій, щоб наснилась даль.
А якщо стомлюся - сяду на хвилинку
І з очей заплаче зоряна печаль.