Я досі дихаю отими небосхилами
Осіннім небом,
парками,
узвозами,
вагонами метро
і хмарочосами,
туманами над Містом
світло-сивими.
І досі…
Віриш, досі чомусь згадую
Розлучення, озвучені мінорами,
дзвінками,
смс
і моніторами
Із кавою –
єдиною відрадою.
Зненацька якось..
Боже, аж прокинулась…
Здалось…
Кулак у зуби… -
хоч би вижити!!!....
Навіщо ж я осмілилась залИшити
У пам'яті твій запах?...
І не стрималась:
«ЯКОГО БІСА????!!!!...» - в ніч глуху
У відчаї,
Я ж наче вміла так, щоб не вертатися…
Хіба таке могло
зі мною
статися?...
Та все мине. І ніч не буде вічною...
Затерпне в скронях…
ось де він заплутався…
Спочив твій запах у блакитній постілі…
Безсиллям в пальці,
А у серце –
Пострілом…
Я з ним боюся завтра
Не проснутися…
Ми загубились на якомусь проміжку,
де все банально,
але надто складно….
Але і в снах я у нестямі ладна
Довічно
цілувати
твою посмішку...
