Там, де кульбабки, крадучись по схилу,
Гаптують сонцем стежку до воріт,
Поблизу тину – мамина могила
І хрест дубовий, звернений на схід.
Гуляє вітер десь у верховітті.
Одноманітно скімлить дикий птах,
І перші краплі в згущеній блакиті –
Неначе сльози в маминих очах.
Останні сльози, рідні, безпорадні
І погляд тьмяний – ніби через скло,
А промінці на білім простирадлі
Ще відчувають мамине тепло.
Я «отче наш» навзрид тоді читала
І закликала: «Мамо, не вмирай»…
А на світанку матінки не стало –
Пішла, сердешна, ген за небокрай.
І знов гука мене, осиротілу,
Ота – в кульбабках – стежка на селі,
Бо для людини мамина могила –
То найсвятіше місце на землі.
