Тихий, тихий лет ночей
крізь тремтячі тіні свічок,
що упали край стіни.
Сніжний погляд. Ліс. Борей
вже примчав і зиму кличе,
звуть морози в гості сни.
Ти давно вже не моя,-
різні стЕжки нам дістались
в тихім леті злих ночей.
Я ж не твій. Та звідкіля
думи дивні позбігались?
Дух Гекати морок цей.
Задрімає привид ночі,
сніг біліє, йде зима.
Я ж весну намріять хочу,
ту, де стежка нам одна.
Заспівав би солов’ям би,-
полетіли в даль незриму.
Серце ж витліло в імлі.
Розкладу печаль на ямби,
вбитий ніж розлуки вийму.
Зими визріли на склі.
Сніг ховає мерзлий страх.
Серце ж знов коханням мліє, -
жде його всю ніч в журбі.
Долі-зорі в небесах
світять трепетно й сп’яніло,
ніби знов мені й тобі.
