Віднови мене, Боже, благаю...
І нехай я прозрію Тобою,
серед хижо-голодної зграї,
що зоветься сліпою юрбою
хай відкриються очі широко
і напружено слухають вуха
плин живого життєвого соку
у артеріях сильного духу.
Не дозволь же боятися більше...
У студених лещатах морозу
хай любов гріє серце сильніше,
очі зрошують щирості сльози.
Віднови мене, милий мій Боже,
на землі я не звідаю раю...
Хай ця згуба мене не тривожить -
Ти зі мною вовіки, я знаю.
На землі я не звідаю раю - така безнадійність. Тому прочитав із сумом
Адель Станіславська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Радше тверезий погляд на речі... Життя зіткане з миттєвостей, де є усього потроху, але нема відчуття абсолютного щастя, до якого прагнемо. Але це не повинно відбирати в нас віру, бо ми тут тільки гості.
Молитва щира.
Вірш змістовний.
"І нехай я прозрію Тобою"
Запитання поставлені Вами у Вашому щоденнику не полишають Вас.
Адель Станіславська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Олю.
Так... Не легкі ті запитання. Хоча саме до цього вірша мене привело кілька різних непоєднаних між собою подій,в крайньому випадку так, щоб це було видимо. А поштовхом послужив вірш Юлі Гриценко, опублікований на іншому сайті, Поетичних Майстернях, де частину з нього я використала, як епіграф.