Він написав: "Я хочу бути там де ти. Я хочу бути з тобою". Натиснув "надіслати". Його страждання почалися. Ні вони просто посилилися. Збільшилися у багато багато разів. Він сидить за комп"ютером і дивиться на екран. Більше нічого не робить. Він чекає...чекає на те єдине повідомлення від неї. на те єдине і таке потрібне для нього повідомлення. Її відповідь була б для нього як ковток води у жаркий день,як ковток свіжого повітря у мегаполісі. Але він знову чекає. День перетворився на вечір. Сонце почало заходити за горизонт,передаючи свою владу Місяцю і зіркам. Темні хмаринки збиралися на небі. День покидав свій пост,здаючи його своїй знайомій Ночі.
Минуло ще трохи часу,хлопець так і сидів за комп"ютером,але її все не було в онлайні. Він напевно все б віддав,за те щоб вона прочитала його повідомлення. Йому на думку спадали різні історії з його життя. Але найбільше він думав про неї. Про її очі. Про її зелені очі,які зачарували його з першого погляду. Хлопець пригадав їхню першу зустріч. Він побачив її на концерті. Зі сцени серед сотні глядачів він побачив ЇЇ, цілий концерт не зводив з неї оче. Того вечора він грав для неї. Того вечора він був готовий продати свою душу.
Але хто він? Простий хлопець-музикант,який грає в нікому майже не потрібній групі. Що він може дати їй? В нього немає ні грошей,ні слави, нічо крім свого серця. Так він може дати їй своє кохання. Це єдине що в нього є. Єдине найцінніше що в нього залишилося. Але чи достатньо його кохання? У неї може бути такого кохання що її накриє з головою,всі чоловіки можуть бути її якщо вона цього захоче. Вона прекрасна. Вона Ангел. Але вона не його Ангел.
Минуло ще декілька годин,і на дворі вже повністю вартувала ніч. Темна,безжальна,холодна ніч. Натиск ночі могли витримати не всі. З настанням ночі багато людей ховалися в свої нори. Вони тікали від неї,так само як і тікали в день від палючого сонця. Але тепер було зовсім не жарко. Ніхто не знав коли і як Ніч завдасть удару. Вона була набагато страшнішою за Сонце. Своїм гострим,як бритва, ножем вона проходилася по тілу кожного,хто осмілився кинути їй виклик.
Хлопець і дивився у вікно. Він спостерігав за кожною новою зіркою,яка з"являлася на чорному небі. З кожною новою зіркою шансів ставало все більше і більше. Кожна зоря,то нове життя,яке з"являється і залишає щось у світі. Але не цікавило хлопця нові життя. Він не міг розібратися з своїм.
"Чому я сиджу тут і нічого не роблю? Чому дозволяю собі нічого не робити?" - подумав він. - "Все не так!"
Він зі злості вдарив кулаком по столі і не виключивши комп"ютер побіг на двір. Він кинув виклик Ночі. Йому було однаково що буде з ним. Він не боявся Ночі. І від тепер вона почала боятися його. Ще ніхто не осмілювався так різко,так нагло виявляти своє байдуже ставлення до неї. Ніч більше не випробовувала його. Вона все ж таки жінка,хоч і дуже сувора,але вона образилася на хлопця. "От хам!!!" подумала ніч і більше ніколи не звертала на хлопця увагу. Він не думав про сутичку з Ніччю. Він і так знав що Ніч йому не рівня,хоча він був простим хлопцем,який навіть життя своє змінити не взмозі.
Він біг по безлюдній вуличці свого маленького міста. На дворі було спокійно, світили ліхтарі, і не було чути крику п"яних людей,як це часто це бувало в їхньому місті.
Хлопець прибіг до п"ятиповерхового будинку. Він стояв і дивився на вікна квартир. Шукав потрібне йому вікно,і так хотів щоб там горіло світло. Єдине світло надії,яке так було протрібне йому. Хлопець не розумів нічого. Меланхолічно водив очима туди-сюди,переглядаючи кожне вікно зліва на право. "Ось воно!" - закричав хлопець. 5-й поверх,крайнє зліва. Ось що йому було потрібно.Вікно в якому світло. Яскраве світло манило його як нічного метелика. Притягувало до себе. Але для чого? для того щоб спалити?
Він піднявся на 5-й поверх. Підійшов до дверей. Довго не наважився постукати. Він боявся.По його тілі пробігали мурашки,він не міг стояти на ногах. Постукавши в двері,хлопець сів біля них.
Через декілька хвилин двері відчинилися. Вона,така прекрасна, вийшла з квартири і нахилилася до хлопця.
- Що сталося? - запитала вона.
- Я хочу бути з тобою...
- Чому?
- Я кохаю тебе.
