Для тих, кого люблю і хто зрозуміє...
Мільйони людей, мільйони душ, мільйони сердець, мільйони історій… В кожного своє… Але для кого це ще так само важливо, як для тебе? Нікому не цікаво… Всі живуть лише своїм, думають лише про своє…Для кожного своє – найстрашніше. І ти робиш так само, як і всі: чіпаєш на обличчя гримасу і йдеш по життю, комусь показуєш одне «лице», комусь інше… І тільки тоді, коли приходиш додому, вмикаєш музику, знімаєш маску, стаєш самим собою, таким, яким дійсно є… І тоді, у темряві, в тиші… ти САМОГУБЕЦЬ… Ні, не ріжеш вени і не стрибаєш з десятого поверху, а просто згадуєш все, ділиш на «до» і «після»… Копаєш у своїй душі до самого дна… А дна нема… Ти згадуєш кожну мить, кожне слово, кожен погляд, кожен жест… Ділиш свою душу, рвеш її, стираєш в порох… А вона хоче жити… Вона складається назад, шукає кожен клаптик, який ти намагався викинути..і живе… живе пошарпана…зшита…Робиш собі боляче, бо, здається, що так легше…Ти топиш біль в алкоголі і намагаєшся залишити його десь там, у диму,щойно викурених сигарет, у надії на те, що нарешті буде все одно, ні, не «добре», а просто «все одно», ти сподіваєшся тепер тільки на це… Не хочеться слухати ні порад, ні нотацій, а хочеться тиші і самотності… І навколо тебе спокій, вакуум, а всередині ти сходиш з розуму… З кожною секундою здається, що вже все, кінець, це остання мить, останній вдих… Але тут з’являється ще одна секунда, за нею інша, ще одна, ще і ще… ти видихаєш, і розумієш, що нічого не закінчилося. Це лише початок… А мозок знущається з тебе і спеціально показує тобі все, що ховає, те, що найстрашніше, те чого боїшся найбільше, змушує пережити ще, ще, і ще раз…Хочеться закрити очі і заснути, а так ще гірше…Вмикаєш музику на максимум і заглушуєш голоси у своїй голові… допомагає…не чути всього зайвого…проривається лише те, що найбільше завдає болю… Нема сили жити далі…Таке враження, що впав з двадцять першого поверху, і замість того,щоб нарешті заспокоїтися вижив…Ти засинаєш… Спати неможливо, але хоча б якось… Прокидаєшся зранку… Встаєш… Одягаєш «обличчя»… Йдеш на тортури… Існуєш цілий день і не хочеш, щоб наставала ніч… А вона приходить… І все починається заново…
ID:
284338
Рубрика: Проза
дата надходження: 04.10.2011 20:55:37
© дата внесення змiн: 15.05.2013 00:07:54
автор: Настя Мозгова
Вкажіть причину вашої скарги
|
