***
Листя падає, листя падає.
Стогне вітер,
Напружує слух.
Чи хто серце порадує?
Хто його заспокоїть, мій друг?
І з підпухлими віками
Я на місяць дивлюсь, не зморгну.
А півні знову прокукурікали
У заосінену тишину.
Переддосвітнє. Синє. І вранішнє.
І літаючих зір благодать.
Загадати я зміг би бажаннячко,
От яке – і думки не сверблять.
Що бажати: життя – ношу в гривеньку,
Клянучи долю і дім давно?
Я хотів би тепер вродливеньку
Стріти дівчину під вікном.
Щоб з очами вона волошковими
Лиш мені –
А комусь – не бути! –
Словами і почуттями новими
Заспокоїла серце й груди.
Комусь є біла місячність дурістю,
Я таланом хвалюся – успів,
Над піснями не танув, не млів
І з чужою веселою юністю
Про свою – не було – не жалів.
Перекладено з С.Єсеніна
С.Есенин
***
Листья падают, листья падают.
Стонет ветер,
Протяжен и глух.
Кто же сердце порадует?
Кто его успокоит, мой друг?
С отягченными веками
Я смотрю и смотрю на луну.
Вот опять петухи кукарекнули
В обосененную тишину.
Предрассветное. Синее. Раннее.
И летающих звезд благодать.
Загадать бы какое желание,
Да не знаю, чего пожелать.
Что желать под житейскою ношею,
Проклиная удел свой и дом?
Я хотел бы теперь хорошую
Видеть девушку под окном.
Чтоб с глазами она васильковыми
Только мне -
Не кому-нибудь -
И словами и чувствами новыми
Успокоила сердце и грудь.
Чтоб под этою белою лунностью,
Принимая счастливый удел,
Я над песней не таял, не млел
И с чужою веселою юностью
О своей никогда не жалел.
