Благодарю, мой друг, за это пламя
В ночной тиши средь белых покрывал.
За все, что не досказано словами.
За этот, пусть не честный, но финал!
Благодарю, за слез прохладных нити,
За ожиданье в глубине алей.
За то, что никогда не сохраните
Последней встречи в памяти своей.
Благодарю за смех среди метели.
За вовремя надежное плечо.
За то, что может даже не любили!
Я правда, не жалею ни о чем.
Благодарю. И отпускаю все же.
Ища утех, лишь не сорвитесь вниз.
Вы, отдаляясь, стали мне дороже,
Но в жизнь свою вас не впущу "на бис".
Була така модна пісня : «Потому, что нельзя быть на свете красивой такой!»
Трохи дозволю собі перефразувати: «Потому, что нельзя так на свете красиво писать!»
Просто хочеться майже кожний вірш ховати у «Обране».
Цей вірш мені особливо сподобався. Він зовсім не подібний до попередньо Вами написаних. Відчувається в ньому особливий настрій, прояв категоричної рішучості і в той же час неповторного, елітного благородства!
Журавка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Читаю ваш коментар, а усмішка не зходить з обличчя... Приємно знати, що написане мною тішить не лише мене саму, а зачіпає ще чиїсь серця.
Цей вірш - суцільна емоція,писався без жодного викреслювання... тому мабуть і є таким особливим. Дякую вам! Завжди рада бачити на своїй сторінці.
Понравилось стихотворение.
Одно смутило "за вовремя надёжное плечо..." Я и понимаю, что ты хотела сказать, но не звучит... "Вовремя" требует какого-то глагола, действия...