Минає рік, пливуть літа,
Ще вчора, як весна була,
А зараз літо, кляте літо...
Та ну, немає куди дітись.
Так, зараз літо, зараз квіти,
Зараз сонце, річка, вітер...
Та знов повторюю: нема
Куди подітись від вікна.
Так, все милує, усе манить,
Чарує око, ніби палить,
Та знову сум є у людини:
Що літо вже - а знов один...
Я знов один, без половинки,
Своєї милої хмаринки -
Я ж місяцем для неї був,
Та, як не жаль, вона забула...
Обідно... Так, дуже обідно,
І не за те, що втратив я її,
За те, що обіцяла бідна,
Що буде моя назавжди...
Я ж знав, що так усе буде,
Я ж знав, що цим усе скінчиться,
Та видно не готовим був,
Ех... Є бажання знов напитись...
Втопити горе в чарці алкоголю,
Забути все, поскаржитись на долю...
Та ні, хватає цього цирку з мене
Не п'ю уже, прийшов до себе...
Зараз курю... Та ні, не плачу,
Хоч часто так якось хотілось,
Напевно, це тому, що значиш
Для мене більше, ніж хотіла...
На тебе зла я не тримаю,
І тільки щастя я бажаю
Тобі, колись моїй коханій,
Боюсь, напевно, і останній...
І хоч ці рими, мабуть, ні до чого -
Начхати... Не передадуть же ж мого болю.
Бо спати коли хочеш бідний,
Забувши про розлуки, біди,
Ти знову снишся... знов обідно...
Та якось буде... Буде видно...
Пора закінчить ці рядки
Хороші, злі? - це не мені судити
Куди ж ще можна біль подіти?
Бо знов один я цього літа...
ID:
268019
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 01.07.2011 16:30:53
© дата внесення змiн: 14.07.2011 16:22:04
автор: Unknow
Вкажіть причину вашої скарги
|
