Це почуття огортало їхню молоду душу-
вони надіялись на краще, хотіли жити дуже.
Вуаллю невідомості прикрита їхня доля
роками завдавала їм нестерпнішого болю.
Мінорні ноти із мелодії клятої буденності-
вони б зробили все!Лиш би не даремно це.
Ціною сотень спогадів було одне життя-
та все уже "оплачено",немає вороття.
Хотілось лиш на мить в обіймах потонути,
зробити подих глибше,триматися за руки.
Час біг вперед нестримно,зовсім непомітно-
прийшла і їх пора прощатися тендітно.
В його погляді злилися всі їхні історії:
як гуляли вони по степу просторому,
як ділились касетами зі звуками блюзу-
вони так і не стали більше,ніж друзями.
Останні його подихи,меланхолійний погляд-
хірург вже надягає операційний одяг;
вводить чудо-розчин,що уносить в інший світ-
немає більше вічного,немає більше їх.
