Вже примостилася на землю ніч.
Всі свят, окутані в дурман,
І тільки собацюра не змикає віч –
Усе вдивляється в густий туман.
Як тільки перша зірка впала,
На горизонті показавсь сусідський кіт.
Вже другу ніч бідосі-псу перепадало -
Побоями йому вкорочували літ.
А кіт-мурило йде, хвоста задер,
Наглотища такого треба пошукати.
Минулий раз сметани глечик впер,
Сьогодні ж знову буде збитувати.
Причаївся вірний страж, ледь диха,
А котище майже біля сіней.
Ні, не буде псові більше лиха:
Гавкнув так, що в того хвіст у іней.
Поважний посмітюх такого дьору дав,
Аж з лапищ дим летів,
Та клопоту ще більше мав,
Як до забору долетів:
Застряг у дірці, а клята псина
Вже дихає йому у спину.
Бідося-кіт зажмурив очі,
Віддавшись милостивій ночі.
За кроків два вдалось ледащу
Сховатися таки у хащу.
Сидить, за ворогом спостеріга,
А тому, не повірите, перепада.
За галас зчинений вночі
Бокам дістались тумачі.
Плаче й виє старий звір,
Розбишака лізе ж в інший двір.
Так, на жаль, вже повелося,
Що хороше все звелося.
За добро ми маєм лихо,
Потім тільки плачем тихо.
Легше тим, хто як мурило:
Має хвіст і нагле рило.
