І ось, воно вже наплинуло…
Та собача пора, коли ти закриваєш очі і виразно бачиш всіх своїх колишніх: коханих, яких втратив, друзів, розсіяних по світлу, добрих знайомих, які «вже далеко».
І ти бачиш їх молодше і красивіше за себе, згадуєш їх посмішки, гнучкі тіла, чисті душі і…
І відсахуєшся від всього цього в жаху, закриваєш голову руками і, розгойдуючись, забуваєш…
І все це для того, щоб не висадити серце,
і…
Ще хоч скількись ще проіснувати в цьому, витонченішому до несвідомості заклять, двадцять першому вже, віці.
