Вона тихо стояла і дивилась у вікно. Білий пухнастий сніг кружляв у зимовому вальсі, навіюючи романтичний настрій і думки про Нього. Вона м’яко усміхалася, передчуваючи тепло вечірньої зустрічі. Лишаючись наодинці з собою, вона думала лише про свого Єдиного, мріяла про тепло Його рук, здригаючись від зимового холоду..
Він підійшов… Її серце забилось від хвилювання та безмежної любові. Вона дивилась в його очі, але він чомусь уникав її погляду..
… Нарешті їх погляди зустрілись, але в його очах не було ніжності й любові – лише якась приреченість..
-- Привіт! – лагідно мовила вона і взяла його холодну з вулиці руку в свої теплі долоні.
Він не відповів, сухо висмикнув руку. Вона мимоволі здригнулась. Щось було не так. Якийсь він не такий: ЧУЖИЙ.. Не той її коханий, який жити без неї не може, в якого вона у снах і в мріях, як і він у її снах…
Він опустив очі, бо, здавалося, не міг просто витримати ще одного її погляду. Вона дивилась на нього здивованими очима, навіть трохи розсердилася через його тимчасову невихованість.
-- Що сталося? – запитала вона з помітним хвилюванням у голосі. – Чому ти сьогодні такий холодний?
Він скоса поглянув на неї, непривітно осміхнувся, від чого по її серцю пройшов холодний струмінь.
Нарешті йому не вистачило сил мовчати і він, дивлячись їй просто у вічі і намагаючись вкласти у свої слова якомога більше холоду, сказав:
-- Любов померла. Назавжди.
Ці слова вразили її, немов удар грому, відбиваючись гірким відлунням по стінках змученого серця. Серце від цього невгамовно закалатало, дух перехопило, а до горла підступив невимовної тяжкості клубок, який давив думки й емоції: вона втрачала найдорожче у житті…
Він мовчав. Йому більше нічого було казати. Поспіхом обернувся і пішов геть.. щоб вона не побачила його сліз: він теж втрачав найдорожчу людину в житті, але вона вже ніколи про це не дізнається…
За вікном почалася заметіль. Сніг падав на змучену землю, а здавалося, що то небо плаче, спостерігаючи за ще одним втраченим щастям…
Гіркі сльози розлуки стікали по рожевих щоках, танули на спраглих до поцілунку устах, які належали двом палко люблячим серцям, що відтепер бились так далеко одне від одного…
09.01.09
Сонечко, я думаю, що тут було б доречно кількома реченнями пояснити читачу, що змусило його так вчинити Вмієш гарно змальовувати емоції, я могла легко уявити для себе картинку читаючи твій твір Заходь в гості, мені було б цікаво дізнатись твою думку про мою прозу
Вікторія Красюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Вмієш гарно змальовувати емоції, я могла легко уявити для себе картинку читаючи твій твір 
Заходь в гості, мені було б цікаво дізнатись твою думку про мою прозу 
