Закохано дивлюся в твої очі,
У їхню даль безмежно-голубу,
І спогади недоспаної ночі
Шукаю в них, як істину святу.
Пробуджені від спокою зізнання,
Омріяні у снах прості слова.
І подихом збентежене світання,
І серце, що з тобою ожива.
Коли тебе немає - в серці туга,
В очах - самотні відблиски роси.
Ти моя щемна, зболена недуга,
Та намагаюсь біль цей зберегти.
Бо ж голос твій загоїть усі рани,
Напоїть насолодою ночей.
Лиш душу збережи ти від омани,
Не відвернись від погляду очей!
Не відречись від сказаного слова,
І взятої руки не відпусти,
І не спали у запалі розмови
Тобою всі заквітчані мости!
Ловлю твій погляд ніжний на світанні,
І завмира цілунок на вустах.
Гублю себе й знаходжу у зізнанні,
І розквітаю у твоїх руках.
Закохано дивлюся в твої очі,
У їхню даль безмежно голубу.
І спогади недоспаної ночі
Шукаю в них, як істину святу.
Дякую... Але це, мабуть, забагато для мене...
