Наступив новий день. Ранок.
Я біжу їсти сніданок.
За чашкою кави розумію
Що я тобою більше не хворію.
Вчора я зустріла нове кохання,
Яке поки що не приносить страждання.
Хмари ніжності й тепла дарує мені
А колись все це, я хотіла подарувати тобі
Побудувати майбутнє краще за всіх
А тепер розумію, що ти всього лиш псих
Без мрій на майбутнє
Без мене самої
І всього чого ти доб’єшся
Я не гордитимуся більше тобою
Тепер ти для мене залишишся ніким
І це призведе, що виникне дим...
Горітимуть дні, а за ними роки
Які колись понад усе цінували ми
Можливо ти зараз страждаєш
Повернути мене бажаєш
Та одного ніколи ти не зрозумієш
Що це життя. І нічого не вдієш.
Наступить новий день. І це буде ранок.
Я знову побіжу їсти сніданок.
За чашкою кави зрозумію.
Що більш нічого я не вдію.
Я ж тобою більше не хворію.
Лише на нове кохання маю надію.
присвячується ... ( моєму новому життю)
Це, мабуть тому, що я не завжди бачу речі такими як вои є, а такими як мали б бути - трапляється інколи. Але й висловлююся без жодних застережень, ти вже мені вибач. Але якщо я догодився - мені теж прємно.
Анна Ірам відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую ще раз. Буду рада отримати ще Ваші коментарі на свої наступні твори.
блін, блін, блін... Ну от чому так? Перші два рядки - це щось. Початок геніяльний! Ритм неперевершений! Якби б усі строфи були в цьому ритмі, якби б він не кульгав... Попрацюй ще над ним, і він насправді стане шедевром! Авансом ставлю п"ять, бо задум дуже гарний.
Анна Ірам відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже дякую, чесно, саме не вистачає таких людей, як Ви, які б не тільки висловили свою думку, а ще й сказали про самі недоліки...
Дякую приємно.