Іноді від самотності хочеться захворіти. і понаписувати "Привіт, як справи?", щоб потім на "Все добре, а ти як?" відповістистратегічно-обумовлене: "Погано..." Ів блозі потім зазначити так між іншим "Вімираю від гарячки".
Іноді перед сном я відкмдаю руку і уявляю заштрикунуту у вену голку. Майже чую глухе как-как від капельниці і бачу друзів навколо. Вони такі співчутливі та уважні. Усе їх цікавить: розпитують про самопочуття, сновидіння, що їла, що хочу переглянути на DVD. І всі ці півгодини тільки мої. І тепло так стає - зігріваються руки і ноги, бо ж знаю, що вони так би і зробили.
Іноді жалкую, що таке пролежування у лікарняному ліжку скінчилося ще до того, як я знайшла їх - друзів. І ніхто не приносив апельсинів, окрім батьків звісно ж. Просто зависала без бажання вилікуватись і бути вкимось вжаленою - у значення співчуття і жалості.
Іноді так сильно стає кепсько, що таки хворію. В лічені дні слабне імунітет,з'являється кашель чи вивих. І шморгаючи носомкажу в слухавку: "Все нормально, я ввечері буду з вами". нехай таки не стала пацієнтом, зате ввечері вони скажуть: "Молодець, що прийшла. Без тебе було б ніяк..."