-Новий сценарій здається дещо нудним.
-Чорт з ним!
-Так дивно...Ненавидиш те,що створив.
-Мовчи, ненависть люта від слова "любив"
-Я бачила вчора,як руки до неба тяглись.
-Мовчи,ти ж досі зі мною і значить не зникло КОЛИСЬ.
-Дитяча приреченість...кружляє думок сонний рій.
-Ти зараз заснеш,в очах твоїх згасне чужий.
-Мовчу,щоб КОЛИСЬ знов не розчинилось....
-Спи...
----------------------------------------------------------------------------
А час не такий могутній,як ти мені колись розповідав-
він чомусь все частіше боїться мене торкатись й мовчить.
Його руки не пахнуть тобою чи чаєм із трав,
тільки іноді дражнить бажання із прірви страхіть.
А ще небо замовчує зранку твоє ім"я,
опускає на мене туман незнайомих слів.
Намагаюсь складати печаль і мовчу щодня,
задивляючись в очі твоїх кишенькових богів.
І рожевими краплями споминів,сон роси...
Без пояснень,навпомацки, я ще з НИМ.
Всі бажання виконую завтра-молись, проси,
поки вкотре не зникла,обравши дім.
Пропонуєш жар втечі і ніжність старих дахів,
вже позбулася ритму- ця тиша не так звучить.
Ти ненавидиш жителів казки й дитячих снів,
а їм хочеться жити,я знаю,їм хочеться жить!
Що те слово "любив" в поєднанні з "колись"?
Така безцінь дорожча за щастя,позбавлена нас.
Я не сплю ще,я слухаю...посміхнись,
розпочни знов розмову про відстань і час.
Наш сценарій захований в скрині,свіча тремтить
і п"яниці співають за вікнами про грозу.
Полюбив і ненавидиш,біль століть...
Не дивуйся,цю біль у собі несу...
