І знов обіцянки я чую:
побачимось, будемо разом
скоро! Дуже скоро!
Та трішки почекай!
Я вірю...як завжди,
живу надією, що незабаром
будемо разом я і ти.
Знаю, що знов обманиш,
чи я сама собі брешу...
І, як завжди, мости всі спалиш.
Втечеш над ранок,
залишивши мене одну.
Чи варта одна мить
стількох ночей страждання?
Холодних зим і сірих літ?
Косу ж розплів,
подобалось купатись у волоссі.
Цілував...
Хіба буває гарячіш?!
Я знаю, що любив,
То ж не бреши!
Цим робиш гірше.
Віддайся! Будь моїм!
Благаю, залишись!!!