Ми сидимо в «Трініті» вже другу годину. Графіки наших відпусток ніяк не співпадають. Виходить так, що Ліля зможе приєднатись до нас аж через тиждень. Це трохи по-свинськи було би. Ми вирішуємо зробити їй лікарняний – хвала анархії України, де все продається і могоричиться.
Отож 14 липня чотири кікімори з торбами об’ємом, як на піврічний вояж, сідають на потяг до Сімферополя. Клеять дурня в купе, умудряються наклюкатись дрінку в 30 дігріз білоу зеро і спати цілий день. Прокинутись о 23:00 і шукати пригод з ароматичними сигаретами і небритими (пардон недоглянута іспанська борідка) бахурами і тамбурі. В 3 ночі(ранку?) ми таки вляглись, щиро переконані. Що «то всьо мудаки»(ну подумаєш викинули у вікно його sonyericsson – не тре було з ним постійно носитись!!!).
Вранці ми випхались на перон і з будуна ще довго рахували, чи справді аж вісім торбочок має бути, якщо нас лише четверо. В автобусі до Партеніта таки второпали, що забули парасолю від cонця і Canon(мій до речі) нещодавно забуті на верхній полиці купе - найкращий подаруночок ґіточкам на Николая.
Поселились з горем по полам в кімнатці два на п’ять з вдома розкладними канапами і довго тягнули сірники, хто з ким буде спати. Поки таки не Лілю(бідна дівчинка) покласти разом з Римкою, яка хропить і чмакає всю ніч. Згодом з’ясувалось, що метр – це не є безпечна відстань для спокійного і мирного сну без муз супроводу.
Наступного дні ми прокинулись рано(якраз час до обіду валив) і пошльопали (реально такий звук від від резинових в’єтнамок) на пляж.
- Дівчата дівіться паруснік! – це Рима репетує.
- Не радуйся, тебе не візьмуть покататись на ньому, - Таня відрубує.
- Це тебе не візьмуть. Затопиш… сваімі крикамі, - зараз буде буря думають всі.
- Позакривайте роти і думайте про тишу. Хто зараз вякне – готує вечерю і миє посуд! – це я вже. Псевдонім «народна самооборона», от тільки карта вити ніяк не навчусь – ганьба і «ужозз».
Ви коли-небудь пробували заснути під хлюпіт хвиль, який нещадно перебивають крики «пах лава, сємєчкі!!!» (тонко із скигленням), «холодноє піво, рибка» ( басом із наголосом на останній склад), «бананипєрсікі»( зрештою наймиліше для мене по звуку. Дівчата раз у раз бігають по морозиво і сік в кіоск( «там такий мальчік!»), а я читаю Карпу, здерту з нету і факаюсь, що помилок капєц як багато! Іноді просто прусь.
