Плинуть потоки нескорених слів,
Повз суглинки, стурбованих думок,
Звиваючись у мізках хвилями,
Звіршовано скоряючись душі.
Серцем вони виходять з полону,
Покірливо, стеляться рядками,
Шукаючи в ефірі розраду,
Розуміння , чужими мізками.
А мрії мої, стрімко злітають
До омріяної сині неба,
Без турботи вони туди линуть,
Піднімаючи крила до Бога
Та літаючи в сфері на волі,
Вони щукають кращої долі,
Відповіді на самоздійснення
І нових бажань для відтворення.
