Минають дні, немов би відлітають птахи,
І час сплива в пісочному годиннику буття,
Прийшов цей час – рожеві мрії всі зазнали краху
Й відкрилася жорстока правда вся життя.
Немов би очі були заслані туманом,
Немов жила в уявному рожевім сні…
Та пелена спадає невблаганно
Й рожеві окуляри не пасують вже мені.
Немов хтось кинув у дитину камінь
І з рученят упало волохате ведмежа.
І крає душу гострий ніж обманів,
Бо вже не знаєш, де із правдою межа.
Немов би декорації зірвалися у прірву –
Всі посмішки, обійми, розуміння й співчуття.
Лишилась лиш самотність – завжди тобі вірна,
Та й та забилася в куточок, мов безпомічне дитя.
Немає більше вірних старих друзів –
Це була фальш, дешеві фанти в блискітках
Ну що ж – ти, певно, получила по заслузі –
Нема чого купати свої мрії у квітках.
Нехай і так, нехай навколо все є сірим,
Нехай лякається дитина темноти,
Та будеш жити у гармонії й з цим світом,
Потрібно лише фарби кольорові віднайти…
