У ніч на свято я іду,
блукаючий приблуда,зрадник.
Я світ кляну,але беру
із рук його таке щось гарне.
Беру і п'ю з красивой чаші
до дна,та знов спускаю кров,
бо знаю я,усе то марно...
і світ забув вже про любов.
Лише замилюють і брешуть:
хоч пастор ,хоч святий отець;
годують вже запрілой кашой
не всмак аби лиш в гаманець.
Тому я п'ю і п'ю,до дна...
своє життя, у мріях повне
бо ж радує одна зоря,
що кличе душу невгамовну.
