Говорять, що вона слабка,
Що має – то лише чарівність.
Слизька ця думка і липка.
Тепер між ним і нею рівність.
Вузли сімейні зігріває,
Дарує ласку і тепло.
Ще й дев’ять місяців страждає,
За що ненавидить його.
Миски, каструлі, сковорідки,
Шкарпетки, брюки і білизна
І виховання просять дітки.
Всі справи робить аж допізна.
І краще їй не смійте докоряти –
Вона не в настрої сьогодні, трішки зла,
Бо плоть свою що місяць очищати –
Небесна кара; вже втомилася вона.
Прийти з роботи, телевізор увімкнути,
Відкрити пляшку пива – впала бірка.
Чи ви не можете цього збагнути:
Хіба ж я винна в тому, що я жінка?