Повірте мені будь-ласка,- це був не міф.
Та ви можете й самі здогадатись, адже це є однією із сторінок життя…
Небо. Куди лише вгору не-глянеш,- усюди є воно. Подеколи має різницю. В одному місці малює перисті візерунки а в іншому може бути чистим, як скло. Воно також має здатність пропускати додолу сонячне проміння. А коли вже вони обігріють усіх і усе, то під сутінки припиняють свій кількагодинний візит. Саме із
тієї митті відсвіжна прохолодь воскрешає те, що начебто зів’яло під пильним наглядом сонця.
В один із таких вечорів, на березі річки, я помітив чудову пару. То була мабуть найзакоханіше пара.
Біля вогнища, яке здіймалось догори при цьому з’їдаючи сухе ломаччя, окрім них не-було нікого. Та хто ще був потрібен ?!
Їм було затишно і тепло. Можна сказати, що вечірній вітерець умисно оминав їх, аби не порушити ідилію.
А їх погляди зігрівали одне-одного як ніколи. Невже оці двоє сердець, тільки й чекали цієї пори, шукали прихисток аби освідчитись. Освідчитись у найпотаємніших почуттях? Так !
Отже, як би мовити знайшовши взаєморозуміння, вони більш не-бажали нічого. Вони міцно трималися палких обіймів. Молода ніколи неповторима Муза у дужих руках найвродливішого Романтика.
Із очей чимдуж бриніла радість. Або потічком щирих щасливих сліз, або блиском, який не порівняти з жодним іншим. Їм достатньо було місячного світла, спритного вогника та зірок. Зірок, які саме для них написали
мелодію, що назавжди закарбується в їх пам'яті.
І в нашій також. Ми певно усвідомлюємо, що в глибині наших почуттів, у просторах нашої неосяжної уяви теж відбуваються такі миті, такі ж ПОБАЧЕННЯ. Отож, як було згадано з самого початку, це і є однією із сторінок НАШОГО життя.
Побільше б їх в нас було.
Адже життя то триває.
P.S Дехто помітить, що між героями цього нарису відсутній діалог. Я міг би й виправдовуватись, мовляв
закохані і без слів розумітись можуть. Та ні !
Діалог все ж таки є. Їх відверті слова, і думки ми можемо прочитати у міжрядді НАШИХ творчих здобутків.