Затремтіла скеля.
Шарудить діброва.
Миготить на небі зірка чорноброва.
По ярам холодним бігають лисиці.
В далині, за небом мріють блискавиці.
У зеленім гаї соловей співа,
На землі під раєм діються дива.
Ходить дивотворець у гаю в ночі.
Весело сміється, заклика дощі.
Криками й камінням жаб в ставку ляка.
Свіжої водиці вип'є із струмка.
І від див втомившись упаде в траву.
Стріне, відпочивши, зорю світову.
Зловить перший промінь – сонячну сльозу.
І піде шукати золоту козу.
Може десь і знайде. Але деж той світ,
Де весь час дивує вишень білий цвіт?
І сніги не тануть і весь час весна,
Сонце полум'яне, ніч завжди ясна.
Мріє дивотворець, та не вміє жить.
На землі сміється, на місяці спить.
В страху не тікає і хова любов.
Сонце вже лягає. Та чи встане знов?