Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Татьяна Маляренко-Казмирук: ГОЛОДОМОР - ВІРШ |
UA | FR | RU Рожевий сайт сучасної поезії |
|
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
КОМЕНТАРІ Ганна Верес (Демиденко), 24.01.2016 - 20:16
Таню, перечитала і вірш, і коментарі до нього. Вражена до глибини душі. Я теж маю твори на цю тему. Але, читаючи кожного разу чийсь про голод, знову кричить душа: "Чому?"Відносно іншого: Стоїть бабуся Катерина, В життям покручених руках; 3-я строфа: коми після слів голодне,усе; пів села (окремо); В передостанній строфі треба родино За вірш велике кругле "5". Татьяна Маляренко-Казмирук відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую.Загляну в збірку як там . Можливо і там помилки.
Татьяна Маляренко-Казмирук відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за увагу!
Татьяна Маляренко-Казмирук відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так... Дякую
Татьяна Маляренко-Казмирук відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую. Мені дуже приємно.
Татьяна Маляренко-Казмирук відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Краще, щоб ми ніколи не змогли і уявити.
Ксюша, 27.11.2010 - 17:53
рядки проникають в серце ,беруть за душу...я заплакала....все в середині перевернулось!! дуже правдиві слова!!! Татьяна Маляренко-Казмирук відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Слова з життя близької мені людини.Дякую за увагу.
Юлия, 27.11.2010 - 12:46
Как радостно то,что есть такие люди с такой огромной ЧЕЛОВЕЧЕСКОЙ ДУШОЙ!! Перечитываю строки стихов и на клавиатуру мимолетом падают слёзы.... Как хочется сделать с теми, кто не признал геноцид то, что они сделали с этими безвинными рабочими людьми!
Татьяна Маляренко-Казмирук відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже вдячна.Як добре, що саме сьогодні Ви завітали на цю сторінку.Низько кланяюсь.
Komaxa, 14.11.2010 - 19:20
Низький уклін мій вам Терпіти не можу,коли кажуть,що голодомор,- це не геноцид,а спільна трагедія всіх "руських народів",особисто хотів би натовкти пику кожному з таких,хто каже,що голодомору не було,що були не врожаї і інші видумки КГБ і наших "Совєтських братів" Правду не приховаєш!!!
Татьяна Маляренко-Казмирук відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за розуміння.
pravnic, 27.05.2010 - 04:22
Володимир Віхляєв. Собака 32-го. І. Її привчили їсти із руки (Ласкавішого не буває друга!) З господарем на березі ріки жила собака в тридцять другому. Вона його землянку стерегла, як виводок щенят, як власну будку... Немов забула, що давно стара, що полювань для неї вже не буде. У лісі – звір, у небі – дичина, у річці – риба снились їй щоднини. Ввижалося, у тім її вина, що руки у хазяїна змарніли. Один як перст: ні жінки, ні дітей. Давно світила ребрами хатина. Він не знаходив здобичі ніде. І вже земля нічого не родила. Колись собака навіть в заметіль приносила для них обох поживу... Тепер її чуття були не ті. І кров (не та!) наповнювала жили. ...А в полі ж уродило колосків! Він їх саджав. Там є його частина... Та у сусіда не вернувся син: хліб мати, помираючи, просила. Хлоп'я й набрав у пригорщі жита – то спільна праця, єдність їх і мука. І мамине врятоване життя... Враз стало тепло. Він розкинув руки, матусю обійняв і вже разом вони щасливі рушили ланами повз тих солдат веселих гарнізон, які рушниці ніжно потирали. За обрієм їх зустрічав Господь, як батько після трудової днини. Дитячий плач подекуди з господ доносився із пострілами в спину... ...Ні крихти їжі. Тільки чорний крук кружляв над очеретяною стріхою... Три тижні не виходив з хати друг. Скавчав ланцюг. І ось собака стихла. Яка приємна в тілі ломота! Яка незнана дивовижна легкість! Та раптом рідна лагідна рука – а в ній... напевно їжа... їжа є десь! Якою ж соковитою була і ласою, принесена ним кістка! Але збагнуть собака не могла, що руку друга їй судилось їсти. Її привчили їсти із руки (Ласкавішого не буває друга!) З господарем на березі ріки жила собака в тридцять другому. ІІ. -«Собака 32-го» – це міф! І геноцид, і голод – провокація!»,- ми ще не раз почуємо від тих, кого з руки годує наша нація. Та я боюсь, в горлянках пінноротих тоді лиш стихнуть заклики оці, коли рука змарніє у народу, коли не стане їжі у руці…
Татьяна Маляренко-Казмирук відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так!Я часто уявляю ті могили в садку, але тільки й можу уявити, бо село відселили, а всі двори переорали. На Полтавщині(там я народилась)раніш хоронили людей на своїх усадьбах. Було відведене місце в садку. Потім в інтернеті найшла архивні списки тих, хто вмер від голоду, так напроти кожного вказане сосіднє село, а я дивсюсь на те полеі жах охвачує.Скільки там могил...
Юлія Довбня, 19.11.2009 - 21:08
Оценка поэта: 5Так приємно читати такі поезії, які залишають в душі слід. |
|
|