Не легко йти дощиком з неба,
То сльози краплинками ллються,
Такої нам зливи не треба,
З очей моїх мокрих сміються!
Той осуд у шану не вернеш,
Виходь, підставляй же відерце,
Бо теплий я дощ, не замерзнеш,
Відкрийся й впусти мене в серце!
Думками в поезію лину,
Про гордість навіки забув,
Мільярдами зірок загинув,
Бо в серці кохання почув,
Співає й тремтить моє тіло,
Забудь чорно-білі всі сни,
Майбуть, треба братись за діло,
Щоб кольором взялись вони!
Світанком раненько я встану
Й повітря живого ковтну,
У руки росиночку ранню
Візьму тай умиюсь, - живу!
Не буду до пізньої ночі
Я сльози втирати свої,
Подивлюсь в твої дивні очі -
З них радість крокує в мої!
Натхнення мене підіймає
На крилах у зоряний час,
Віршами у зошит лягає,
Підносить над квітами нас,
Втікають туга і печалі,
Проходить журба осторонь,
Мої відчуття у вуалі
Невпинної думки вогонь!
То щастя? Можливо… Ти вір,
Бо можемо разом літати...
Бери в руки ручку й папір -
Ми будемо вірші писати!
Хорошее стихо, душевное 
