Жити так ніби тебе ніколи не було...я не можу. Ти в серці, в голові і в моїх руках... ти ішов тоді, а я чекала твого дзвінка... і як не дивно, його так ніколи і не було... не буде. Бо ти не той, про кого мріяла, але той, хто був завжди. Напевно я зовсім не розуміла нас. І того шо має бути далі. Бо в твоїх обіймах моє тіло малювало свободу, і ті межі, яких взагалі не існує... бо ця пісня говорила про неї... а ти дякував мені за допомогу і турботу. А ше казав, шо тобі зі мною так добре, спокійно....і я дуріла десь всередині, шукаючи ті сліди, які залишив ти.... бо ти був не тільки в гарячій кімнаті, ковтаючи дим Честера... ти був десь всередині, і я курила ті ж сигарети, захлиналась поглядом твоїм і горіла... бо ти вогнем спалював ті почуття... я не питалась, як вони, чи живі, чи ше діють в підсвідомості, чи можуть повернути мене йому...
Вчора я зрозуміла, що всі безсилі...а я перед тобою.... бо не змогла втримати свої думки... і вони зараз на твоєму ліжку обнімають твою подушку...і вони відчувають твоє тепло...але не я.... дотик твоїх рук, як танець Танго, який я так хотіла навчитись...ти навчив.... а я втекла..
Він мене зловив...заставив втекти з ним туди, де ніколи не буде гарячої води. Де холодно і зима... але ти теж літо не пропонував...ти нічого не пропонував...ти просто був. І то, що ти пішов, я вигадала сама.... ще тоді, коли в маленькому тісному коридорчику спілкувались наші губи... а на рахунку було лише на одну смс...я скучаю.....
Десь всередині був ти.... занадто в переносному смислі...
