Стане сірим пилом на пустій дорозі
Розлетиться сміхом в стомленому ліжку.
Я не був останнім. Я не був в пролозі.
Я не був руками, що тримають книжку.
Розтікався сенсом по бездонним склянкам.
Загорявся світлом в стомленій іконі.
Не любив Марію, не співав вакханкам.
І не був грозою, що чекають коні.
Вранці був притихлим, як захрипла зграя.
На останках згарищ проростав, як квіти.
Я не був тюрмою, де мовчить Даная.
Навіть тим промінням, що крізь камінь світить.
Вечорами слухав, як співають зорі.
Інколи вдавалось чути гомін серця.
Я не був у щасті. Я не був у горі.
У відкриті рани не заносив перцю.
Говорив ночами про любов зі страхом,
Жалівся на шрами, сивину на скронях.
І злетів упертим волелюбним птахом,
Щоб упасти в небо на твоїх долонях
