* * *
Пригорнути кохану не прагнув?.. А марно.
Дивовижа ся поки з доступних речей.
І на що ж ти чекаєш?.. Усюди так гарно.
Глянь, весна підставляє до сонця плече:
щоб всотати до кореня тепле проміння,
відновити природи подальше життя…
А світання на двох – душ і тіла сплетіння,
то для тебе чуже і примарне чуття?
Лиш весна переконана – не розлюбити
те, що створено нею з любов’ю до нас.
Мучать сни – недоладні твої ворожбити?..
Згода. Грійся від слів й поспішай на Парнас.
