Не знаю, чи зрозуміє сенс моїх слів, той хто зараз їх читає, але я просто пишу те, про що думаю, що відчуваю, і про те, що болить…
Я вже не знаю який раз запитую у себе: «Чому так важко проживати оті нібито щасливі миті життя?»
Здається, що щастя близько, але всі ми шукаємо його, гонимося за ним і, не зважаючи ні на що, у тій гонитві за щастям іноді забуваємо про власне «я».
Ми завжди комусь щось доводимо, завжди робимо щось, щоб подобалось комусь, але тільки не собі. А коли ж нарешті настане той момент, коли ми зможемо жити так, як хочемо лише ми, лише тільки ти, а не хтось, коли зможемо бути просто дійсно по - справжньому щасливими? А де оте щастя? Скільки іще часу треба гонитись за тим щастям? Здається, що ловиш його, а спіймати не можеш…😔
Чи є хтось на світі, хто б міг зрозуміти, що у тебе на душі? Чи є хоч одна людина, яка б просто так поспівчувала тобі і зрозуміла тебе, бо для неї дійсно важливі твої почуття, твій біль… Біль не від ран тілесних, а ран душевних, бо найсильніше болить тільки душа.
Можливо, десь і є… Тільки де ті люди? Чи здатні вони почути отой «крик душі»?
І скільки іще часу треба гонитись за простим людським щастям?
ID:
1029580
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Філософський
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 29.12.2024 21:15:17
© дата внесення змiн: 29.12.2024 21:15:17
автор: SimPly Girl***
Вкажіть причину вашої скарги
|
