Перед сонцем над землю встають білосніжні тумани.
Не дивися в них краще. Краще у них не вдивляйся.
Краще спи, доки світло високо над світом не стане.
Краще спи, краще спи.
Краще не прокидайся.
Я дивився. Я бачив неясні загрозливі тіні.
Ніби падали долу прадавні померлі дерева.
Ніби встала вночі на заправці самотня машина.
Відчинились дверцята.
Та не вийшли із неї.
Ніби міст, а на ньому навіщось збираються люди.
А коли опівночі збираються сотні і сотні,
В мить вони розцяцьковані рвуть у руках ляльки вуду.
І летять у безодню.
Летять у безодню.
Ніби люди лягають спокійно у спальнях до ліжок,
А на ранок вже поруч немає дружини, дитини.
Та вони не питають. Вивчають переліки знижок.
Попиваючи каву.
Проглядають новини.
Ніби в сірих туманах сади, що вродили нівроку.
І обтяжені крони склепінням стоять над дахами,
І в траву глухо падають стиглі плоди, повні соку.
Під деревами тиша.
Померлими повна птахами.
Спи до ранку. Не смій зазирати в тумани.
Доки спиш - доти вірити можеш в облудну безпеку.
Та ледь очі відкриєш - на тебе почнуть полювання.
І до ранку потонеш.
Як метелик у глеку.
Я розкрив таємницю - побачив на власнії очі.
Мертвий слон впав додолу і світ вже давно нахилився.
Тож немає майбутнього й марні катрени пророчі.
Ми сповзаєм донизу.
Щоб хаос порядком напився.
