«… де ширяють човни кам’яні…»
(Пауль Целан)
У морі вогняних легенд
Пливуть човни кам’яні –
Човни, які тесані завтра –
З базальту сірих ілюзій,
Що придумані птахом
На ймення дивне неясить:
Після вівторка стоптаних черевиків
Після дощу музики, що схожа на осінь
Після коріння, що вростає в пейзаж,
В якому жодного жайвора
Схожого на Сократа – хоч трохи,
Хоча б натяком, хоча б мрією.
Жодного. Навіть уявного.
Пливу на човні кам’яному
До берега чебрецевого,
Де храми, палаци й халупи будують із диму
Густого, як провесінь, як темінь чорнозему.
Гондольєром вусатим кота
Посадив на корму
Кам’яного човна,
Що змайстрований завтра.
Нехай заспіває
Пісню сумну про Венецію слів і мишей.
Хвостатих як ніч назавжди.
Тягар лускокрилих апокрифів
Тягне в Небо – чашу Гекати
Кольору попелу
Майстровану з глини – як все.
Як першолюди, що знали як ми –
Необачно – тільки легенди.
Чудово, Артуре - неймовірно наповнено і широтою крил і біллю кам'яною і мрією в завтрашній день... Немов і казка, а разом з тим скорботне сьогодення якогось кам'яного закляття... бо немов і можна пливти на камінні, та тягне вниз... філософія життя, де хочеться жити на чебрецевому березі і нелегко порвати пута і вирватися...
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже сподобався цей твір,читається легко,"вівторок стоптаних черевиків"- ,навіть уявила,яким би цікавим міг бути мультик.Інколи і в сумному промайне щось комічне,чи прокладе легкий слід посмішка.
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Без уяви твір читати неможливо. Відразу поринаєш в ту старовину загадково-казкову... Де храми, палаци й халупи... із диму...
Цікаво дуже, адже, неймовірно чарівна ця Ваша мандрівка на кам'яному човні... до берега чебрецевого...
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00