У кисеї туманних снів
чіткіше виявлялась осінь:
крізь віти холод струменів,
вже недалеко час снігів –
садок вже оголився зовсім.
А дим багаття тихо плив,
виписуючи дивні руни,
поміж сумних вишень та слив,
які птахам дивились вслід
й перебирали вітру струни.
Завмер неначе часоплин
між мовчазних дерев поснулих,
та де-ніде горить кармін
на гілочках тонких бруслин
як спомин про тепло минуле.
