Як затуляє світло ніч своїм крилом,
Заглиблює у синій морок небо
І огортає землю безтурботним сном,
Мої думки мерщій летять до тебе.
Позасвідомо серце смуток обійме,
Як землю промінь місяця цілує,
Вечірній прохолодний вітер злегка дме,
І в небозводі зорі розкошують.
Коли пробуджується на світанку схід,
Показується сонце золотаве, –
То ремствую на долю у думках своїх,
А то ім’я любові вимовляю.
Коли проміння полум’яне сонце ллє
І ясним світлом обіймає небо,
Душа сміливий погляд у майбутнє шле, –
Радіти кожній миті є потреба.
До боротьби готова і міцна, як сталь,
Душа моя тікає від кохання,
І живить гордовиту й мовчазну печаль
На самоті з своїм гірким стражданням.
23.02.2016
Гарно!
