Схилились верби там біля річки,
Латаття мавка зібрала в стрічку,
Сьогодні будуть усі ці квіти,
Собою темну квітчати нічку.
Чекала милого кожний вечір,
Просила вітер, знак щоби подав;
Незвичним шурхотом верби листя,
Тонкий запах чебрецю розсипав.
Стрічала, ніжно за руки брала,
Манливо жалась, та так відразу,
Нестримно палко все цілувала,
Жадав також він цього запалу.
Та парубку на вуста поглянуть,
Відразу робиться мовби п’яний.
За хмарою місяць втонув, мабуть,
Сильніше пахне чебрець духмяний...
На ранок вже ніч кидає росу,
Там сходять промені світанкові,
Солодку він притуливши красу,
На очі дивиться волошкові.
Козаче отямся, згубить вона,
На чоловічий рід полює та,
Пітьмою вкутана твоя душа,
Втікай же, бо скоро буде біда.
Чудово!!!
О, мавки ...мавки... комусь забава.
Та її усмішка лукава...
Весь час манить у світ спокуси....
Мабуть ті миті,як рухи в жаданому вальсі...
Щораз нема бажання зупинити...
Дякую!
liza Bird відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Містичне кохання. 
